А він творив картину довгі ночі.
Її уста писала, її очі.
Вона всміхалася йому на полотні,
Гукала, кликала, манила за собою.
Він йшов, немов по сонячній струні,
Осяяний, осліплений любов’ю.
Припев:
Нецілована, незнана.
Ти моя, моя кохана.
Недосяжна, незнайома,
Моя втіха, моя втома!
Губами вимальовував: «Люблю!»
І на весь світ кричав він: «Я кохаю!»
Художника ніхто не розумів, -
Він серцем досягнув вершини Раю.
Припев:
Нецілована, незнана,
Ти моя, моя кохана.
Недосяжна, незнайома
Моя втіха, моя втома!
Нецілована, незнана,
Ти моя, моя кохана.
Недосяжна, незнайома
Моя втіха, моя втома!